Операція української армії в Курській області триває і, судячи з усього, набирає обертів. Кінцеві цілі поки що невідомі, тому “Флот 2017” пропонує поговорити про проміжні підсумки Курської операції.
Читайте також: Курська операція: від чого залежать подальші дії ЗСУ
Отже, вранці 6 серпня ЗСУ розпочали операцію у Курській області. Трьома батальйоно -тактичними групами, основу яких становили бійці десантно-штурмових військ, армія увійшла на територію РФ на трьох напрямках: біля Ніколо-Дар’їно, КПП «Суджа» та біля села Олешня.
Саме Суджанський напрямок навесні 2024 року використовувалися російською армією для імітації вторгнення до Сумської області. Для цього сюди масово перекидалися зняті зі зберігання танки Т-62 та інша бронетехніка, а також заводилися підрозділи піхоти, ГРУ, морської піхоти, які розміщувалися в лісах між Суджею та Курськом. Звідти їх «приховано» перекидали до Білгородської області для участі у Харківській операції. Ця імітація робилася, щоб ЗСУ почали стягувати сюди резерви та послабили свої позиції у Харківській області, де готувався реальний удар. При цьому у ЗМІ (як російських, так і українських) масово «розгойдувалася» версія про загрозу російського наступу на Суми.
Після того, як російський наступ у Харківській області призупинився, командувач групи військ «Сєвєр» генерал Лапін почав перекидати всі резерви з Брянської та Курської областей під Вовчанськ. Оскільки ЗСУ уважно спостерігали за Суджанським приховано перемістити ці війська росіяни не змогли.
В результаті станом на кінець липня українському командуванню стали зрозуміло, що в Курській області ЗС рф не мають жодних серйозних сил. Основу угруповання прикриття кордону становив 488-й мотострілецький полк, перекинутий з Брянської області та на дві третини укомплектований солдатами-строковиками. Крім того, в регіоні було ще три таких же полки неповного складу, підрозділи «Ахмат», а також невеликі частини прикордонників, росгвардії та МВС. Перекинуті у квітні-травні танки стояли здебільшого без екіпажів або з екіпажами зі строковиків або контрактників без бойового досвіду.
Російське командування вочевидь вважало, що сил, які є в Курській області, а також авіації та гелікоптерів вистачить для відбиття будь-якого рейду, а на більше українська сторона, на їхню думку, була не здатна. Тому, зіткнувшись з повноцінною та швидкою наступальною операцією, прикордонники та піхота почали спішно відходити, гублячись у лісах без карт, масово потрапляючи в полон, обстрілюючи один одного в плутанині. «Ахмат» та інші частини росгвардії просто кинули ті позиції та вузлові пункти, які мали обороняти та відступили — деякі встигли вже до вечора першого дня добігти до Курська.
Командувач ГВ «Сєвер» генерал Лапін протягом всього липня доповідав начальнику генштабу Валерію Герасимову, що ситуація в прикордонних російських областях повністю під контролем, а підрозділи, які знаходяться там, повністю укомплектовані. Це було зовсім не так. Тому перші ж накази російського Генерального штабу щодо розгортання військ для відбиття наступу взагалі не співвідносилися з реальністю. Ті підрозділи, які були на планшеті командувача, або знаходились не в тому місці, або не мали зазначеної чисельності особового складу, або не мали танків чи навчених екіпажів.
Читайте також: Допоміг Україні: російський генерал Лапін, який повинен був обороняти Курськ, розпустив раду оборони регіону
Така сама ситуація була з артилерією та авіацією. Звісно, що їх не готували до ударів по російській території. Тому перша доба у росіян пішла тільки на те, щоб зрозуміти, хто реально є в Курській області та у сусідній Брянській. Це дуже нагадує таку саму ситуацію у вересні 2022 року під час нашого наступу на Харківщині. Тоді росіянам знадобилося п’ять днів, щоби почати хоч якось орієнтуватися.
Зате начальник генштабу ЗС рф Валерій Герасимов встиг особисто доповісти путіну, що ЗСУ будуть витіснені з Курської області та розгромлені. Росіяни почали масово використовувати авіацію – причому як фронтову, так і тактичну. Однак авіатори не змогли діяти максимально ефективно, тому що ЗСУ, завдяки успішній радіоелектронній боротьбі, придушили роботу авіакоригувальників. Удари з літаків у більшості випадків вражали не солдатів і техніку противника, а прикордонні села та ліси.
Ситуацію спробували виправити за допомогою гелікоптерів, проте не дуже вдало — у першу ж добу було збито два бойові гелікоптери Ка-52, ще один гелікоптер був збитий 8 серпня. Після того, як було підтягнуто засоби ППО, за словами українських військових, було збито ще й літак Су-34. В результаті з вечора 7 серпня активність російської авіації та гелікоптерів значно знизилася.
Особливість першої фази бойових дій полягала у тому, що українська армія масово використовувала мобільні бронегрупи, які мали достатню вогневу потужність, щоб знищувати російську бронетехніку та танки, а також везли піхоту, здатну швидко зачищати російські позиції та діяти як підтримка для «броні» у населених пунктах.
Щось схоже відбувалося у районі Балаклії восени 2022 року. І там, і у Курській області ЗС рф мали «лінію укріплень» лише на папері. І тоді, і зараз, ЗСУ діяли швидко й на велику глибину, підкріплюючи рух бронегруп роботою дронів (їх стало в десятки разів більше, ніж було восени 2022 року) та діями РЕБ. Російські підрозділи залишались без зв’язку, не розуміючи, де знаходиться противник, а накази зі штабів лише посилювали хаос, бо там виходили із застарілих чи прикрашених відомостей.
ЗСУ не намагалися займати населені пункти, а просто проходили через них після розвідки дронами та піхотою або обходили. Це дало можливість заставати зненацька розрізнені російські частини, які вважали, що знаходяться в глибокому тилу й не очікували появи противника.
Читайте також: Бої у Курській області: ЗСУ взяли у полон ще одну групу росіян
З середини дня 8 серпня ЗСУ почали облаштовувати позиції на трасах Рильськ — Суджа та Суджа — Курськ. Оскільки українські підрозділи на той момент контролювали більшість рокадних та місцевих доріг, то російські війська могли пересуватися майже виключно федеральними трасами. До цього ж росіян примушувала відсутність карт та незнання місцевості у командирів новоприбулих частин. Їх не встигали ознайомити з ситуацією (та і як це зробити, якщо ситуацію погано розуміли навіть ті, хто перебував у Курській області з першого дня українського наступу) й посилали зайняти ту чи іншу точку на карті, не маючи уявлення, чи є там ЗСУ. У такій ситуації найкоротший та найпростіший шлях — рухатися трасами.
У відповідь українські десантники почали організовувати численні засідки та вогневі мішки. Так, під селом Октябрське ударом РСЗВ було повністю знищено батальйонну колону 44-го армійського корпусу. Крім того, були знищені близько двох десятків автомобілів та кількох одиниць бронетехніки на трасі Курськ — Суджа та на інших дорогах. Загалом втрати російських підкріплень дуже скромно можна оцінити до 14 рот піхоти та до 25 одиниць бронетехніки та танків.
Унаслідок хаотичних наказів швидко стабілізувати ситуацію та доповісти нагору хоч про якісь успіхи, підкріплення «прямо з коліс» почали відправляти фактично на забій. Через те, українська армія поповнилася досить великими трофеями — насамперед бронетехнікою, хоча за словами військових її було в рази менше, ніж під час проведення Харківської операції.
За 11 та 12 серпня ЗСУ почали вибудовувати оборону у тих районах, які повністю контролювали. Мова про Малу Лохню, Суджу, Любимівку, Зелений Шлях, Леонідове. Фактично на цьому закінчився маневровий етап наступу та бої у Курській області перейшла в іншу стадію — українські війська почали створювати умови для довготривалого утримування територій.
Михайло Жирохов