30 квітня Кабмін виділив 15,5 млрд гривень на виробництво дронів для потреб ЗСУ. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля це додаткові кошти до тих 43,3 млрд, що їх вже було виділено на дрони у 2024 році. Такі великі, за українськими мірками, кошти призводять до великої кількості охочих виробляти БПЛА. Але чи всі вони здатні задовольнити потреби Сил оборони, розбирався “Флот 2017”.
Безпілотні системи наразі є вкрай важливими для фронту. В ситуації, коли артилерія страждає від “снарядного голоду”, дрони стають своєрідним замінником снарядів. Не менш важливо, щоб ці БПЛА були максимально локалізовані в Україні, адже непевна позиція Китаю, щодо російсько-української війни не додає довіри до продукції з цієї країни.
Основні компоненти для БПЛА у нас не виготовляються, та і Європа давно перенесла виробництво високотехнологічних “девайсів” в Китай. Очевидно, що всі наші безпілотники у своїй основі мають деталі, вузли та компоненти китайського виробництва. Питання в іншому – яким чином реалізовані ти чи інші проєкти та чи є підстави називати українськими апарати, які насправді є китайськими.
Яскравий приклад — проєкт заміни китайських “Мавіків” у військах на умовно вітчизняні “Шмавіки” (саме таку назву апарату запропонував український високопосадовець). Навіть сам виробник в інтерв’ю ЗМІ визнає, що апарат на 100% китайський, щоправда, з наступним формулюванням: “Спочатку з’ясуємо, що ми розуміємо під “китайськими деталями”. Вироблені в Китаї, чи розроблені та вироблені в Китаї? На сьогодні вироблені в Китаї, але розроблені нашою командою — 70% (деталей – “Флот 2017”). Це — акумулятори, контролер польоту, система зв’язку, камери, навігаційні модулі. Усі ці компоненти зараз в стадії перенесення виробництва. Тобто, за пів року ми плануємо розпочати паралельне виробництво цих компонентів в Європі, та, можливо в Україні”.
За словами розробника, частка компонентів, хоча й виготовлених в Китаї, але розроблених українськими інженерами складає 30%: “Це — мотори, контролери моторів, кабелі, зарядні станції. З даного списку компонентів ми отримали технології для виробництва моторів та контролерів моторів”.
Окреме питання – характеристики апарату у порівнянні з китайським аналогом. Повідомляється, що дрон “Шмавік” довший час перебуватиме у повітрі та оснащений штатною системою скидів на 2 х 0,5 кг боєприпаси. Крім того, за словами виробника, конструкція “Шмавіка” стійка до пошкоджень, його можна ремонтувати та обслуговувати у польових умовах. І ще одна якість, яку видають за найважливішу перевагу — захищеність від ворожих РЕБ: “Дрон постійно змінює частоти, на яких працює”.
Один з дроноводів, лейтенант ЗСУ з позивним “Алекс” поставив під сумнів заявлені характеристики. За його словами, багато що вже реалізовано на фронті. Зокрема система скидів друкується волонтерами на 3D-прінтері, зміна частот – це взагалі залог виживання дрона в бою. А можливість ремонту в польових умовах — доволі сумнівна перевага, бо найчастіше апарат або втрачається на ворожій території, або його пошкодження настільки важкі, що простіше купити новий БПЛА ніж вкладатись в ремонт та заміну деталей.
І головне питання викликає вартість “Шмавіка”. “У порівняльній табличці вказана ціна $3500. Я нагадаю, що Mavic 3 Classic можна придбати за $1750, а Mavic 3 Pro за $2100. Я грубо округлив, взяв найпопулярніші моделі. Тому не сильно зрозумів, звідки взялася ціна $3500. Вітчизняна технологія тим більше має бути дешевшою, причому не на пару сотень баксів”, – зазначає “Алекс”.
Виробник, своєю чергою висловлює подив, чому вітчизняне виробництво взагалі має бути дешевшим, особливо в умовах війни. За його словами, розгортання виробництва само по собі вартує коштів й апріорі не може бути дешевшим в Україні, яка воює, ніж у мирному Китаї. Фірма виявляє готовність вийти на серійне виробництво до середини літа. Спочатку постачати 500–1000 “Шмавіків” на місяць, а на початку осені довести кількість до 3500–5000 на місяць. Потреба ЗСУ в дронах даного типу — 50–60 тис. одиниць на рік. У разі збільшення виробництва, вартість одного апарату за прогнозами виробника може бути меншою.
Але головна перевага українського виробника справді полягає в тому, що вітчизняна продукція має бути дешевшою й відповідати потребам фронту, не гірше ніж закордонні аналоги. Яскравим прикладом є діяльність фірми “Атлон Авіа”. Ще до 2014 року на одному популярному українському сайті, присвяченому авіамоделюванню, з’явився опис проєкту створення безпілотника. Автор проєкту – український авіамоделіст зі стажем, котрий купив у США готову авіамодель RVJET, встановив автопілот, побутову камеру й гарно все запакував. Цей проєкт (а також готовий БПЛА) купили засновники фірми «Атлон Авіа». Вже потім вони знайшли інвестора, провели модернізацію (місцями дуже глибоку), отримавши комплекс АС-1С “Фурія”. Перший такий апарат був переданий в батальйон НГУ “Донбас” в червні 2014 року, потім були постачання як в армію, так в Національну гвардію, купували їх і волонтерські організації. У 2015 році з досвіду експлуатації у військах в конструкцію апарата були внесені значні зміни, що призвело до появи модернізованого апарату А1-СМ, який нині є основним.
В основі іншого популярного безпілотника «Лелека-100» також лежить китайський апарат. Але з часом його конструкція була доопрацьована настільки, що вже ніхто не може сказати про наявність китайських коренів.
Загалом галузь дронобудування розвивається в Україні доволі потужно. Це й не дивно, враховуючи колосальні державні кошти, які вливаються. Проте дуже важливо щоб військові отримували дійсно якісні апарати, які б відповідали всім реаліям сучасної війни, а також співвідношенню “ціна-якість”. Останнє теж дуже важливо для нашої країни, яка левову частку свого бюджету змушена спрямовувати на війну.
Михайло Жирохов