У ніч з 16 на 17 лютого ЗСУ припинили оборону міста Авдіївка в Донецькій області та відступили з міста на заздалегідь облаштовані оборонні позиції. «Флот 2017» підбиває перші підсумки цієї оборонної операції, яка тривала практично 10 років.
Читайте також: Уроки Авдіївки: Умєров розповів, які висновки зробили ЗСУ
Авдіївка як частина Донецько-Макіївської агломерації, де знаходиться один з найбільших коксохімічних заводів у Європі — Авдіївський коксохімічний завод, з самого початку «руської весни» знаходилась під щільним контролем російських кураторів. Від квітня 2014 року росіяни змогли встановити тут владу терористичної «ДНР» й навіть провели фейковий референдум 11 травня.
Однак влітку 2014 року командування ЗСУ, скориставшись негараздами серед російських кураторів (нагадаємо на той момент Гіркін-Стрєлков, який вийшов зі Слов’янська, боровся з іншими бойовиками за владу), взяло під контроль місто. Це сталося 30 липня 2014 року. Повернення міста дозволило контролювати північні околиці Донецька та Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також трасу М04 «Донецьк — Горлівка». Можливим плацдармом для наступу на Донецьк була й так звана позиція «Зеніт» – розташування 156-го «Донецького» зенітного ракетного полку (військове містечко площею 25 гектарів).
Так, влітку 2014 року почалась історія оборони Авдіївки, яка фактично складалась з постійних ракетно-артилерійських ударів бойовиків по місту й намаганню їх взяти під контроль його околиці. Найбільш жорсткі бої розгортались поблизу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») та в Авдіївській промзоні у 2015 – 2017 роках. Хоча доволі серйозні загострення за мірками «Мінських домовленостей» були й пізніше.
Після широкомасштабного вторгнення в лютому 2022 року росіяни та їхні посіпаки значно підсилили тиск на оборонців міста. Користуючись вогневою перевагою, російська армія почала поступово обходити Авдіївку. Так, 4 липня 2022 року вони захопили Новоселівку Другу, що за 10 км на північний схід від міста, 5 серпня – шахту «Бутівка», а 7 серпня – н.п. Піски. Однак після цього наступальний потенціал був вичерпаний й почались більш-менш позиційні бої.
Тільки з 10 жовтня 2023 року російське командування накопичило сили й почало рішучий наступ. Окупанти перекинули під Авдіївку три нових бригади та почали одночасні масовані атаки механізованими колонами та пішими штурмовими групами за підтримки артилерії та авіації, у поєднанні з ударами по тилах та широким застосуванням БПЛА (причому як серійних «Ланцетів», так і саморобних FPV-дронів).
Станом на середину грудня, згідно з офіційними даними, ворог вів штурмові дії щонайменше у 16 місцях, з невеликим просуванням на півночі біля Степового. Іноді невеликі групи противника підходили впритул до паркану Авдіївського коксохімічного заводу. Однак оборонні споруди тут були досить потужними й особливого просування у ворога не було.
Дуже довго оборону вдалось втримувати силами 110-й окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка та приданими їй силами та засобами, проте в середині січня 2024 року ситуація тут різко змінилась. Росіяни вивчили досвід успішної операції ЗСУ у Харківській області та почали атакувати малими мобільними групами з урахуванням особливостей місцевості.
Практикувалось використання нечисленних груп, яким ставилось завдання зайняти невеликий квадрат місцевості. Насамперед противник почав вдало використовувати посадки та лісові масиви, улоговини, рови, кар’єри, зарості навколо водойм та доріг, залізничні насипи, технічні траншеї з різними комунікаціями тощо.
Також росіяни повністю скористалися своєю перевагою в повітрі. Перш за все мова йде про масоване використання корегованих авіаційних бомб – фактично це фугасні авіаційні бомби, до яких кріпляться модулі корекції та управління польотом. Йдеться про ФАБ-250 та ФАБ-500, дообладнання яких відбувається не дуже професійно, але швидко. Крім того, російським інженерам вдалось переобладнати для використання таких боєприпасів не лише сучасні Су-34 та Су-35, але й більш застарілі Су-24, що в рази збільшило масованість використання бомб. Починаючи з серпня 2023 року й до 1 січня росіяни скинули на Авдіївку 146 авіабомб, а за 12 днів січня – 154. Надалі кількість авіаударів тільки зростала — наприклад, тільки 12 лютого на позиції наших військових в Авдіївці було скинуто понад 35 КАБів.
Внаслідок того, що росіянам вдалося створити перевагу як у вогневих засобах, так і особовому складі на початку лютого 2024 року стало зрозуміло, що утримувати Авдіївський укріпрайон стає все важче.
Командування ЗСУ перекинуло до Авдіївки «одну зі своїх найкращих бригад»- 3-тю окрему штурмову. Спочатку було незрозуміло, чи збирається новий головнокомандувач, Олександр Сирський, використати її в вуличних боях або як ар’єргард для планового відступу гарнізону. Але подальші події свідчать, що бійці 3-ї штурмової разом з підрозділами ССО та ГУР мали утримувати останні лінії комунікацій, аби вивести більшу частину угруповання, яке тримало Авдіївку. Командування ЗСУ станом на 17 лютого визнало, що частина бійців все ж таки потрапила в полон. Крім того, були неофіційні свідчення про випадки «дружнього вогню» та підривів на власних мінних загородженнях. Цьому «сприяли» й важкі погодні умови – на Донбасі стояв щільний туман, який не дозволяв активно використовувати дрони-камікадзе та розвідувальні БПЛА.
Читайте також: Вивід військ з Авдіївки: в ГУР розповіли деталі та показали фото
Висновки з цієї оборони робити ще зарано, але очевидно, що причиною втрати досить потужної позиції стала недостатня кількість боєприпасів для артилерії та практична відсутність армійської ППО або винищувачів, що могли б значно скоротити втрати від ударів російської авіації.
Є різні оцінки втрат як росіян, так і наших. Але вже зараз, базуючись на численних фото і відео можна говорити, що російська армія зазнала колосальних втрат. Так, на офіційному акаунті в соціальній мережі “Х” Міністерства оборони Британії від 16 лютого 2024 року стверджується: «Під час спроби захопити місто росія втратила не менше 400 танків, бойових машин піхоти та іншої техніки, а також, ймовірно, тисячі осіб особового складу».
Михайло Жирохов