У вівторок, 24 жовтня, стало відомо, що українські фахівці переобладнали ракети типу “повітря-повітря” AIM-9M Sidewinder для винищувачів F-16, які були передані США. Про це повідомляє Financial Times. Зазначається, що після переобладнання, ці ракети можуть використовуватись з наземних засобів ППО. В ситуації розбирався «Флот 2017».
Чутки, що українські інженери разом із західними партнерами працюють над створенням зенітно-ракетного комплексу на базі американської ракети класу «повітря-повітря» циркулюють з літа 2022 року. Використання авіаційних ракет як ерзац-зенітних не є чимось оригінальним. Щоправда, у більшості випадків це були доопрацьовані ракети. Зокрема американські ракети AIM-120 AMRAAM використовуються в тих же ЗРК NASAMS (є на озброєнні ЗСУ), а ізраїльські Rafael Python – у SPYDER. Є також випадки використання ракет без доопрацювань, але це більше через неможливість отримати повноцінні заводські ЗРК.
Відомо про успішне застосування ракет Р-27 хуситами в Ємені в ході громадянської війни. У грудні 2017 року в західних ЗМІ з’явилися світлини вантажівки із встановленою в кузові саморобною пусковою установкою з ракетою Р-27Т із тепловою головкою наведення. І вже на початку січня наступного року така зброя була застосована. І, як не дивно, дуже ефективно. Зокрема хусити збили (чи принаймні пошкодили) саудівський винищувач-бомбардувальник американського виробництва F-15. Цей літак більш ніж за 40 років експлуатації жодного разу не був збитий у повітряному бою! Для підтвердження цієї перемоги хусити виклали відео. З’ясувалося, що 39 кг бойової частини ракети вистачило для того, щоб завдати літаку серйозних пошкоджень.
У тому ж відео була й одна з підказок, як саме хуситам вдалося досягти такого результату. Зокрема для наведення ракети на ціль місцеві умільці використовували американський тепловізор FLIR Ultra 8500, знятий зі збитого саудівського вертольота.
Такою ж ракетою 22 березня 2018 року над єменською провінцією Саада був підбитий другий саудівський F-15. Хоча хусити претендують на повну перемогу, проте саудити, заявляли, що підбитий літак дотягнув до своєї бази.
Пускові установки для ракет Р-40 радянського виробництва є на відео в руках бойовиків Ісламської Держави. З’явилися вони після захоплення в травні 2015 року авіабази ВПС Сирії Тадмур. Щоправда, про випадки використання нічого невідомо.
Досить серйозні роботи проводилися й у колишній Югославії. У середині 1990-х років боснійські серби створили ерзац-ЗРК на шасі вантажівки TAM-150 із двома напрямними для ракет Р-13. Ще простіша система, відома як Pracka («Праща») являла собою ракету Р-60, змонтовану на базі лафета буксированої 20-мм зенітної гармати типу M55.
Існували такі проєкти й в Україні. У 2015-2019 роках активно обговорювався проєкт ЗРК «Полтава» на основі модернізованої ракети ЗР-27. Його остаточний вигляд невідомий, але була неофіційна інформація, що базою для нього передбачалося чотиривісне шасі КрАЗ-7634НЕ. А ще був спільний із поляками проєкт Narew, де пускова установка ЗР-27 мала бути змонтована на вантажівці Jelcz 662D. Планувалося, що комплекс зможе використовувати три види ракет ЗР-27 з різними головками самонаведення й, відповідно, різною дальністю ураження повітряної цілі. Зокрема, з інфрачервоною ГСН ціль повинна була впевнено вражатись на відстанях до 30 км, з активною радіолокаційною – до 25 км, а з пасивної – взагалі до 100 км. Щоправда, згодом поляки відмовилися від співпраці та реалізували проєкт самостійно.
Такі розробки були можливі завдяки тому, що ДАКГ “Артем” у Києві виробляло (принаймні до 24 лютого 2022 року) авіаційні ракети Р-27. Ці ракети постачалися не лише для ЗСУ, але й активно експортувалися – вони є основою озброєння винищувачів, як МіГ-29 чи Су-27.
У повідомленні від західних ЗМІ викликає питання лише тип ракети. Взагалі AIM-9M Sidewinder є ракетою ближнього бою й може вражати цілі на відстані до 35 км. При використанні із землі цей показник буде меншим. Для знищення «Шахедів», які йдуть прямою траєкторією, цього буде достатньо. Проте є велика ймовірність, що ракети були доопрацьовані для збільшення радіуса дії. Зокрема серби, працюючи над радянським аналогом Sidewinder – ракетою Р-60 – вигадали прискорювач, який фактично був комбінацією двигуна 128-мм ракети РСЗВ місцевого виробництва та великих хвостових стабілізаторів, встановлених хрестоподібно. Основою для напрямних послужили авіаційні пускові установки типу АПУ-60-1ДБ1.
Загалом появу в системі ППО ще одного зенітно-ракетного комплексу, навіть із такими вкрай обмеженими характеристиками, можна лише вітати. Адже очевидно, що Росія в майбутній осінньо-зимовий період зробить ставку на масовані ракетні та дронові удари. Тому будь-яка система протидії знизить можливості агресора.
Михайло Жирохов