Сьогодні, 18 березня, виповнюється десять років з моменту незаконного приєднання українського Криму до росії. В цей день президент росії володимир путін підписав відповідний указ, який поклав початок окупації півострова. Цій події передувала поява в Криму російських «зелених чоловічків» для прикриття окупаційного “референдуму”, який відбувся 16 березня того ж року. 27 лютого росіяни почали блокувати адміністративні будівлі в Криму. Також російські війська почали блокування українських військових частин на півострові.  “Флот 2017” згадує про ті події.

Стратегія Кремля щодо України змінювалася та модифікувалася протягом 20 років, переходячи від політичного тиску до силових методів у 2014 році. Заяви путіна, що “зелені чоловічки”, нібито “захищали” кримчан від Євромайдану та українських “націоналістів” не відповідають дійсності. Путінський режим зазіхав на українські території задовго до зазначених подій, розповів “Флоту 2017” капітан першого рангу, заступник начальника штабу ВМС України (у 2004-2020 роках)  Андрій Риженко.

Читайте також: Початок “гібридної війни”: як Україна відстояла острів Тузла

“Спочатку росіяни спробували захопити острів Тузла в Керченській протоці наприкінці 2003 року. Тоді вони збиралися випробувати наші сильні сторони, де і як ми зможемо їм дати відсіч. За підсумком невдалої для них операції вони зробили певні висновки й після того, швидше за все, через свою агентуру в Україні домоглися переформатування 32-го армійського корпусу ЗСУ. Його було скорочено та передано з розпорядження Сухопутних військ у підпорядкування Військово-морських сил, що призвело до зниження боєздатності. По-друге, вони просунули угоду, згідно з якою Азовське море оголошувалося “внутрішніми водами” одночасно України та росії. Таким чином, Кремль превентивно заблокував законну можливість для іноземних військових суден заходити у Керченську протоку та в Азовське море”, – говорить Андрій Риженко.

Наступним етапом підготовки до захоплення української території стало підписання Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим так званого “Харківського пакту” 2010 року, що подовжило присутність російського флоту в Севастополі до 2042 року. Судячи з усього, Кремль планував “допомагати” Януковичу переобратись у 2015 році в обмін на чергові поступки, але Євромайдан у 2013-2014 роках зруйнував плани путіна, який від роздратування все ж вирішив взяти Україну силою.

В ніч на 27 лютого 2014 року, коли відбулося захоплення будівель Ради міністрів та Верховної Ради Криму, про плани  Кремля були обізнані лише нинішній “спікер” Володимир Константинов та група проросійських депутатів.

Нинішнього гауляйтера Криму Сергія Аксьонова тоді використовували «навмання». Російське командування не до кінця було впевнене в лояльності Аксьонова, оскільки той у 2009-2014 роках постійно конфліктував із ватажками проросійських організацій півострова, називаючи їх “професійними росіянами”. В результаті його та Володимира Константинова “купили” байками, що “України незабаром не буде”, а також можливістю “списати” величезні борги, які фірми Аксьонова та Константинова мали перед українськими банками. Зокрема будівельна фірма Константинова “Консоль” станом на 2012 рік  заборгувала українським банкам близько мільярда гривень.

За президентства Януковича донецькі ставленики, Василь Джарти, а потім і Анатолій Могильов відсунули кримську верхівку на другий план, постійно погрожуючи силовими методами за будь-які прояви непокори.

“Константинов ще перед стартом Євромайдану восени 2013 року був впевнений, що Янукович, на президентську кампанію якого він витратив купу грошей, його кинув. Все було під контролем “сім’ї” тодішнього президента. Константинов, навіть отримавши у 2010 році посаду кримського спікера, так і не зміг закрити всі проблемні питання “Консолі”, хоча саме для цього він і йшов на посаду, витрачаючи купу грошей. Вийшло так, що донецькі його просто розвели на гроші та ресурси, а керувати Кримом так і не дали. Цими образами й скористався Кремль, який через Олега Белавенцева (російський політик та професійний шпигун, – «Флот 2017») завербував Константинова для участі в цій авантюрі по “відокремленню” від України”, – говорить “Флоту 2017” один зі співрозмовників, який у 2014 році мав доступ до членів президії Верховної Ради Криму.

Коли пізніше Анатолій Могильов розповідав, що у лютому 2014 року кримські силовики були готові виконувати наказ нової влади в Києві та йти на штурм захоплених будівель, то він не брехав, розповів “Флоту 2017” співрозмовник, знайомий з настроями в оточенні Анатолія Могильова в ті дні, коли російські війська захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АРК.

На бік окупантів перейшов тоді тільки кримський “Беркут”. Для звільнення будівель планували залучити сили спецпідрозділів УБОЗ та Внутрішніх військ МВС. Приблизно половина особового складу прокуратури та СБУ займали вичікувальну позицію, а друга половина була налаштована активно діяти.

“Володимир Константинов, судячи з усього, був попереджений, що в будівлі знаходяться російські спецпідрозділи. Удаючи, що нічого не знає, він вранці 27 лютого увійшов у будівлю парламенту, а потім почав телефонувати членам президії, головам парламентських комісій, розповідаючи, що він нібито домовився з “зеленими чоловічками” і тепер потрібно збиратися на проведення сесії. Більшість депутатів не розуміла, що відбувається, чому саме зараз потрібно йти на сесію в будівлю, захоплену невідомими озброєними людьми. Ті, хто повівся на вмовляння “спікера” та прийшов в будівлю, відразу ж потрапив до рук росіян”, – зазначає співрозмовник.

Тим часом Анатолій Могильов зібрав підлеглих та керівників силових відомств Автономної Республіки в іншій будівлі.

“Він особисто телефонував новому керівництву країни та СБУ, казав, що чекає конкретних вказівок, що робити з цими на той момент невпізнаними бойовиками. Про “легітимного Януковича”, який в той час уже втік з Києва, ніхто в оточенні Могильова вже не згадував. Всі чекали команди. Пам’ятаю, що тодішній прокурор АРК В’ячеслав Павлов, почувши, що Константинов збирає депутатів на сесію, припустив, що там можуть голосувати за “референдум” про відокремлення від України, і попередив, що за таке буде змушений відкрити кримінальне провадження проти учасників. Вони в цілому були готові давати відсіч, але конкретні інструкції з Києва, судячи з усього, так і не прийшли”, – зазначив співрозмовник.

Анатолій Могильов, спостерігаючи як Константинов та Аксьонов, прикриваючись “зеленими чоловічками”, ведуть Крим до “референдуму”, склав повноваження голови Радміну та покинув Крим.

Читайте також: “Референдум” 2014 року: як Росія організувала “голосування” в Криму

Протягом років окупації кремлівська пропаганда намагалася приховати відсутність масової підтримки в Криму, використовуючи населення як масовку для створення ілюзії лояльності щодо росії. Нібито кримчани всі роки незалежності України “відчували себе частиною росії”.

З лютого 2014 року населення півострова піддавалося інтенсивній пропаганді, яка виправдовувала захоплення української території, хоча сам факт використання “зелених чоловічків” та завезення в Крим у лютому-березні 2014 року різного роду “казаків” з території Кубані говорить, що в республіці не було широкої соціальної бази для окупації.

На момент початку окупації в регіоні переважали прорадянські настрої, особливо серед пенсіонерів. Активна підтримка приєднання до росії в основному надходила від старшого покоління.

“Агресивні проросійські настрої в АРК та в Севастополі були завжди маргінальними. Наприклад, партія “Руська єдність” нинішнього кримського гауляйтера Сергія Аксьонова на момент появи в Криму “зелених чоловічків” мала у Верховній Раді АРК лише 3 мандати. Місцеву владу в АРК та Севастополі контролювала “Партія регіонів”, за яку голосували через “стабільність”, а не через проросійські гасла. На початку окупації в Севастополі через специфіку міста була якась ейфорія, що “нарешті прийшла росія”, але незабаром стало зрозуміло, що разом із новою “владою” прийшло багато проблем — соціальних, економічних, правових й, звичайно, військових, коли півострів перетворився на величезну військову базу та фактично прифронтову зону”, – зазначила «Флоту 2017» адвокатка та переселенка з Криму Анна Рассамахіна, яка на момент початку окупації проживала в Севастополі.

“Зараз багато хто в Криму розуміє, що нічого хорошого від окупаційного режиму чекати не варто, але ідейні прихильники РФ займаються самогіпнозом, намагаючись виправдати дії Кремля, що “СВО йде за планом”, що “в Кремлі краще знають”, мовляв, все це частина “хитрого плану”, але реальність (повітряні тривоги, вибухи, атаки ракетами та БПЛА) все одно дається взнаки”, – додала  Анна Рассамахіна.

Близько половини жителів регіону як були політично пасивними, так й залишись такими, прийнявши окупацію через економічні обіцянки росії, які згодом призвели до розчарування. Багато з них точно розчарувалися в росії.

Читайте також: “Крим не наш”: чому не збулися ілюзії Кремля та його маріонеток

Андрій Туз